• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Досвід
• Робота з історичною картою на уроках історії

організація роботи учнів з історичною картою

В умовах трансформації вітчизняної історичної шкільної освіти одним з невідкладних завдань методики навчання історії стає впровадження особистісно-орієнтованого підходу в поєднанні з оволодінням школярами системою компетентностей. Набуття учнями предметних компетентностей в процесі вивчення історії безпосередньо залежить від зміни методів та прийомів навчання, дослідження перспективних напрямків методичної науки. Одним із таких напрямків є робота над комплексом проблем, пов’язаних з застосуванням наочності та методики її використання на уроках історії.

Мета і завдання: визначити функції наочності на сучасному етапі розвитку методики навчання історії; розкрити можливості використання наочності як засобу формування інформаційної компетентності учнів.

Опрацювання наочності у процесі навчання історії може бути особливим видом пізнавальної діяльності, яка дозволяє гімназистам отримувати конкретні та повні уявлення про події та явища, що вивчаються на уроці.

Класифікація наочності:

1) справжні речові пам’ятки минулого (знаряддя праці, зброя, кістки, прикраси, гроші, предмети побуту та ін.);

2) образні засоби наочності( картини, портрети, репродукції, плакати, фото, карикатури, віртуальні екскурсії із застосуванням мультимедійних ресурсів, відеоматеріали);

3) умовно-графічні засоби (історична карта, таблиці, опорні конспекти, графіки, діаграми та ін.).

На основі використання наочності може відбуватися формування та розвиток будь-якої із предметних компетентностей учнів.

Формування та розвиток умінь самостійно здобувати інформацію з поза текстових компонентів підручника, розповідати про історичні події та явища, відокремлювати упереджену інформацію від неупередженої та інших вмінь, що входять до складу інформаційної компетентності, може відбуватися на основі використання всіх видів наочного матеріалу. При цьому візуальна форма наочності, як особливого джерела інформації, більш яскрава, більш виразна, а отже, і більш прийнятна для учня, якому працювати з таким джерелом інформації набагато цікавіше, ніж з текстовим.

Функції наочності в системі пізнавальних завдань, що вимагають застосування методів історичного пізнання:

1) наочність є особливим джерелом історичної інформації, повноцінне одержання якої можливе лише внаслідок активних розумової діяльності;

2) використання наочності під час створення проблемних пізнавальних завдань дозволить адаптувати методи історичної науки до вікових особливостей мислення учнів;

3) розкриття змісту історичної інформації, закладеної в наочність, змусить

учня діяти творчо, виявляти винахідливість та ініціативу, розуміти значущість нових знань і вмінь для пошуку ефективних розв’язань проблемних ситуацій;

4) завдання, створені з використанням наочності, дозволять врахувати особливості сприйняття та опрацювання історичної інформації учнями з візуальним стилем навчання;

5) наочність допоможе урізноманітнити самі види завдань та способи діяльності з їх виконання.

Такий підхід передбачає використання наочності як засобу повноцінного джерела історичної інформації, під час опрацювання якого, учні оволодівають дидактично адаптованими методами історичного пізнання, інструментами розумової та практичної діяльності особистості.

Найважливіше завдання сучасної української школи – дати майбутнім громадянам нашої країни глибокі та міцні знання основ науки, виробити вміння й навички застосовувати їх на практиці.

Історія є процесом мислення, що спирається на свідчення з минулого і покликана розвивати уміння його аналізувати та оцінювати. Історія відбувається у двох категоріальних площинах – просторі й часі. І якщо хронології на уроках історії приділяється значна увага, то простір часто залишається поза увагою. Саме тому я на початку своєї педагогічної діяльності приділив велику увагу на уроках історії роботі з історичною картою.

Перше знайомство учнів із картою відбувається, як правило, у початковій школі. Пізніше робота за картою проводиться на уроках географії та історії.

Досвід свідчить, що вивчений матеріал скоро забувається, а сформовані у школі навички учні беруть із собою у реальне життя. Вміння, надбані на уроках історії, саме прийоми роботи, якими оволодівають учні, роблять можливим самостійний критичний підхід до матеріалу, що вивчається. Окрім основних прийомів мислення ( аналіз, синтез, порівняння ) та загальних прийомів навчальної роботи ( вміння працювати з книгою, складати план та інше ), які застосовуються під час вивчення кожного предмета, потрібно володіти спеціальними прийомами, без яких неможливо вивчати окремі предмети ( робота з історичною картою ).

Історична карта – це повноцінне джерело історичної інформації, і правильна організація роботи учнів з нею дозволяє досягти важливих при викладанні історії цілей. Вона поєднує часові і просторові параметри події, вказує на статистичні складові історичного процесу, пов’язує образи та уявлення, які виникають в результаті роботи з навчальним текстом, з просторовим сприйняттям певної історичної реальності. Часом причинно-наслідкові зв’язки стають зрозумілішими, варто лише поглянути на історичну карту. Під час роботи з історичною картою ставлю завдання не стільки розвивати елементарні вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі, а перш за все порівнювати, аналізувати, узагальнювати історичні факти.

Програма з історії не ставить на меті підготовку учнів як професійних істориків (тим більше – як фахівців з історичної географії), тому формування картоаналітичних знань та вмінь на уроках історії повинно носити більш вузький, ніж у географії характер. Тобто його треба обмежити лише тією групою зв’язків, що вивчають вплив природи і геополітичного положення на господарську діяльність людини, умови її життя, побуту та особливості міжнародних відносин.

Під час викладання історії я навчаю учнів користуватися всіма видами історичних карт:

· Настінна історична карта. Слугує демонстраційним матеріалом. З дидактичної точки зору, основне призначення карти – сприяти проведенню оглядових занять або ж використовуватися під час окремих елементів уроку.

· Карта в атласі. Атлас може бути використаний не лише на уроці під час навчання, а також як довідкове джерело.

· Карта в підручнику. Така карта має спрощений вигляд і виступає також ілюстрацією до тексту.

· Карта-СР. На моніторах можна зробити добірку всіх необхідних карт для уроку, їх фрагментів. Виникає такий собі «картофільм».

· Карта-схема. З ними не можна довгий час працювати, бо це може призвести до того, що учні так і не навчаться читати друковані карти.

· Фізична карта. Несе в собі більше політичної інформації, ніж історичної. Але я вмію пристосовувати таку карту до вивчення необхідної теми.

· Карта в періодичному виданні. В позашкільному житті така карта скоріш за все переконує підлітка у необхідності вміння читати карту.

Наводячи найважливіші знання, уміння і навички, що формуються в основній школі, і говорячи про вміння знаходити інформацію, аналізувати , інтерпретувати та оцінювати її, треба розуміти також картографічні вміння та компетенції учнів.

Основна мета оволодіння учнями картографічним вмінням, полягає у тому, щоб на кінець вивчення історії у навчальному закладі учні:

§ усвідомили, що природно-географічні умови впливають на перебіг історичних подій;

§ наводили приклади впливу природно-географічних умов на побут, заняття ( господарство ), релігійні вірування, суспільний та політичний устрій на різних етапах розвитку людства;

§ набули певного досвіду аналізувати карту, як історичне джерело для пояснення історичного процесу.

В цілому залучення природно-географічного чинника до пояснення причинності історичних подій та явищ зводиться до схеми: географічне положення визначає природно-кліматичні особливості території, які впливають на перебіг історичних подій.

Локалізація історичних подій у просторі (картографічні вміння) – це комплекс специфічних умінь, які передбачають уміння:

1. Читати історичну карту (визначати географічне положення, окремі історичні факти, регіони розселення народів, торгові шляхи, зміни в кордонах країн тощо).

2. Користуватися картою як джерелом знань.

3. Заповнювати контурну карту.

Розвиток умінь локалізувати події у просторі мною здійснюється за допомогою:

I. Роботи на великих оглядових настінних картах.

II. Застосування картонного шаблону (бліцкарт) для роботи на дошці та в учнівських зошитах.

III. Використання аплікації на карті («жива карта»).

IV. Заповнення контурних карт під час роботи на уроці і вдома.

V. Виконання проблемних завдань.

VI. Виконання завдань типу:

ü до позначок на карті знайди відповідні назви місць, де відбувалися історичні події;

ü з’ясуй, яка з наданих карт правильно відображає події, що відбувались;

ü до позначок на карті зроби відповідні коментарі;

ü конкурси знавців історичної карти, вікторини.

Учні різних класів вивчаючи історію оволодівають такими картографічними вміннями:

o 1(5) клас. Сформувати елементарні вміння зчитувати історичну інформацію з картосхеми.

o 2(6) клас. 1) навчитися читати карту, показувати на ній історичні місця, визначати географічне положення країни, рельєф місцевості, знати легенду карти;

2) виконувати завдання по контурній карті.

o 3(7) клас. 1) працювати з картою, вміти читати її;

2) використовуючи карту, знаходити причини та наслідки історичних подій.

o 4(8) клас. Під час роботи з картою вміти виділяти інформацію, яка б допомогла розібратися у міжнародних відносинах, політичних інтересах тієї чи іншої країни.

o 5(9) клас. Вільно читати карту, користуватися нею як одним із джерел інформації, встановлюючи характеристику історичних подій, явищ, процесів.

o 6(10) клас. Аналізувати інформацію на карті як джерело знань про геополітичні інтереси країн у конкретний історичний період.

o 7(11) клас. Аналізувати карту як джерело інформації про тенденції розвитку міжнародних відносин та місце України у них.

Потрібно дотримуватися принципів дидактики, а саме:

§ зміст карти повинен відповідати системі знань, які отримують учні даного класу;

§ зміст карти повинен перегукуватися з тими знаннями, які діти вже мають;

§ графічні зображення повинні бути чіткими, зрозумілими учням;

§ кольорова гама відіграє важливе місце під час засвоєння основного змісту карти;

§ тематичний акцент карти, розмір, масштаби, умовні позначення повинні збігатися.

На власному досвіді переконався, що суттєвим недоліком багатьох навчальних карт є їхнє перевантаження. Тобто карта являє собою скоріш сховище інформації, ніж засіб наочності. Особливо це простежується в нових підручниках для 12- річної школи. Складається таке враження, ніби автори такої карти намагалися вмістити на ній якомога більше відомостей з відповідної теми. Для дітей це ускладнює процес читання карти.

На уроках історії під час роботи з історичною картою я визначаю, що учні повинні знати:

· назва карти вказує на тему, на основний зміст карти;

· історична карта розповідає про минуле;

· історична карта «накладається» на географічний фон;

· події, що змінюють одна одну, можуть бути зображені одночасно;

· умовні знаки розшифровуються у легенді карти.

Також учні набувають вмінь:

· розпізнавати та називати зображений на карті географічний простір;

· сприймати масштаб;

· порівнювати відстані, розміри території;

· правильно читати інформацію, яка міститься у легенді;

· знаходити на карті та називати позначення;

· знаходити на великих картах територію, яка вивчалась на меншій за розмірами карті;

· передавати зміст карти усно.

Одне з головних завдань роботи з історичною картою, я вважаю, навчити учнів орієнтуватися за картою. Вміння орієнтуватися на історичній карті треба віднести до елементарних просторових компетенцій учнів, а самі процесуальні вміння й навички диференціювати на чотири групи. Якщо ж співвіднести це з конкретними діями, що пропонуються виконати учням, в цілому можна отримати доволі логічну схему організації роботи з історичною картою.

Без вміння орієнтуватися на карті не може бути ніякої серйозної роботи з картою під час уроку. Учень не повинен відчувати безпорадність, коли шукає той чи інший нанесений на карту знак. Мною вживаються дії спрямовані на допомогу подібного пошуку. При цьому я використовую питання, які наводять учня на процес пошуку. Головне ставити такі питання користуючись правильною термінологією. Наприклад, не «вище» або «нижче», а «ближче до півдня», «ближче до півночі» тощо. Щоб швидше та якісніше навчити учнів знаходити та називати міста, організовую «мандри картою». Чим частіше та інтенсивніше тренуються учні з орієнтування, тим простіше та легше їм буде у майбутньому.

Вміння орієнтуватися залежить і від того, наскільки учень вміє користуватися легендою карти. Розшифрування та класифікація картографічної інформації – ці вміння формуються в результаті регулярних вправ. Учні вчаться користуватися масштабом.

Одним з найважливіших завдань для учнів, на мій погляд, є робота з порівняння карт. Просто, якщо карти мають один масштаб, демонструють одну й ту саму територію, але за різних історичних обставин. Складніше, якщо ці умови не витримані.

Працюючи з картою на уроці історії, показуючи на ній якесь місце, завжди супроводжую показ поясненням, демонстрацією картини, словесним описом ландшафту, клімату, особливостей цієї території. Отже, даю відповідь на запитання: яку роль відіграло географічне розташування цієї місцевості, цього міста, рівнини у світовій історії.

Історична карта якнайкраще підходить, щоб в умовній формі показати певні часово-просторові конструкти та розміщення, сполучення і зв’язки історичних подій та явищ. Вона дозволяє розкрити динаміку подій і процесів.

Особливу ефективність має робота учнів із застосуванням карт, що пов’язують вивчений учнями матеріал у попередньому класі з матеріалом, що вивчається в поточному навчальному році, оскільки дозволяє чіткіше простежити зв'язок між історичними явищами і процесами, вивчення яких розділено навчальними курсами по класах.

Практична робота з історичною картою за типом і метою уроку може бути побудована також як урок узагальнення й систематизації знань. Можливі, звичайно, інші форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці. Усе залежить від конкретної мети і змісту діяльності учнів. Із власної практики зауважу, що робота з історичною картою захоплює учнів не тільки завдяки самостійному її характеру, але й завдяки присутності в такій роботі ознак пошуку та елементів дослідницького змісту.

Історичний матеріал постійно потребує локалізації. Одна велика настінна карта на кожному уроці виставлена в кабінеті для огляду. Вона виконує функцію помічника у потрібний момент, а інколи й просто так. Часто на перервах учні просто так або ж заради гри розглядають карту, тим самим мимоволі в їх свідомість проникає різна навчальна інформація.

Настінні карти використовуються мною в ході фронтальної роботи з усім класом, а історичні атласи краще підходять для індивідуальної та групової роботи. Одночасно використовую настінну карту та роздавальний матеріал ( зменшена копія настінної карти ). Атласи відіграють роль довідкового посібника. Вони полегшують виконання домашніх завдань.

Історичну карту зазвичай використовую на початку уроку – як відправний пункт для роздумів, як введення до теми уроку, як ілюстрація до подорожі у часі. Скориставшись картою на початку уроку, обов’язково повертаюсь до неї в кінці – вона сприймається учнями на іншому рівні розуміння. Історична карта є добрим помічником під час ознайомлення з новим матеріалом. Не менша роль карти і на завершальній стадії пояснення, коли йде закріплення отриманих знань.

Отже, історична карта, як і інші засоби навчання, покликана сприяти розв’язанню завдань уроку. Організація роботи з історичною картою на уроках історії вчить учнів самостійно переносити знання в нову ситуацію, бачити нові функції знайомих предметів і головне – доповнювати знання та уявлення про історичні події елементами просторових структур. Потенціал історичних карт та їх практичного застосування на уроках історії дуже великий і до сьогоднішнього дня ще повною мірою не використовується. Особливо великим є потенціал карт, що на сьогодні можна використовувати завдяки Інтернету. Особливістю цих карт є їхній мультимедійний характер. Інформатизація навчального процесу призвела до створення електронних історичних атласів, функції яких в ідеалі поступово наближаються до функцій багаторівневих геоінформаційних систем, де рівні визначаються не лише територіальною ієрархією, а й методичним супроводом, що радикально змінює роботу учнів з цим видом наочності.

Коментарi