Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Захист Вітчизни
- Позакласна робота
- Відлуння афганських гір
Тема: Відлуння афганських гір
Мета:Розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям
Хід виховної години
(Звучить музика. Із-за сцени лунають слова диктора)
Диктор:
Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна. Геройство. Біль. Дочасна сивина. Прокляття чаша випита до дна. Жорстока тиша. Вибухоподібна.
(На сцену виходять ведучі)
Ведучий
Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати – треба знати.
Разом
Знати і пам’ятати.
Викладач
Шановні гості, педагоги, учні! Сьогоднішню виховну годину я хочу розпочати такими словами.
Чи треба взагалі згадувати про війну!
Деякі кажуть. що не треба.
Я думаю, що треба.
Треба до тих пір, поки людство спроможне буде сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробимо все, щоб її не було, і її не буде!»
У цей день перестаньмо згадувати про війну, яку ми тоді назвемо останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що будемо переконані в цьому.
Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг у афганських ущелинах та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.
На нашій виховній годині присутні воїни – інтернаціоналісти, учасники бойових дій в Афганістані.
(Називаю прізвища гостей)
Ведуча
Не одним сивим пасмом закосичена дата – 15 лютого 1989 року, день, коли закінчилася для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивілі до строку молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів.
Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза –
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ…
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?
Ведучий
Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж ідучи у те пекло чужої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневолений. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.
Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
(Фільм)
Ведуча
Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісті.
Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.
У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.
Читець
(Читає вірш «Ховали інтернаціоналіста»)
Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнотою.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмащує труну: «Чи ж там він є?...»
Стоять, відводять очі в бік солдати,
І шепотить сержанти, ледве чуть:
«Не велено… Не можна відкривати…
Не велено…»
Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання,
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання…
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ.
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна, солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Ведучий
Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила 3383 молодих хлопців, 12 тисяч стали інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами, 86 українських юнаків залишились у полоні або пропали безвісти.
Миколаївщина втратила 64 чоловіка.
На Єланеччину не повернулося троє молодих хлопів – Домашевич Анатолій, Розкидний Володимир, Дворченко Анатолій.
Ведуча
На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.
(Хронометр відбиває хвилину)
Ведучий
Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатися зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих палких материнських серцях.
(Пісня)Зажгите свечи
Ведуча
Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їм свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію.
Ведучий
У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.
Ведуча
Шановні воїни – інтернаціоналісти, ми пишаємося Вами, горді тим, що поруч із ними живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя, і пам’ятайте, що час – це найкращий лікар для душі та тілесних ран.
(Вітання) Слово надається афганцям
Ведучий
Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце.
(Пісня)Свіча
Ведуча
Посивілі завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
Ведучий
Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. І підтвердження цього стоять сотні пам’ятників та пам’ятних знаків по всій Україні.
Разом
Слава вам, воїни-афганці! Низький уклін від усіх земляків.
(Фонограма пісні «Офіцери»)
Викладач
Нашим гостям і всім присутнім у залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україна.
Запрошую всіх разом покласти квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.
Наша виховна година закінчилася. Дякуємо, що ви до нас завітали.
Вчитель предмету «Захист Вітчизни» М.М.Прокопчук